«Брудні танці», або Куди піти працювати
Коли мені на очі потрапляли газети з дрібненько надрукованими довжелезними списками вакансій, я завжди думала: цікаво, а чому тоді так багато безробітних? Невже херсонці такі “балувані”, що пропоноване їх не влаштовує?
Не кажу про хронічних нероб, які просто на генетичному ( чи ще на якомусь) рівні елементарно не хочуть працювати. Ні, я про тих, хто хоче чесно заробити якусь копійчину на постійному місці або “приробити” додатково.
Особливо це стосується студентів та пенсіонерів. Учителям воно зовсім не потрібне, як і репетиторство, бо, як заявив у понеділок один із випещених столичних чиновників управління освіти, на селі у педагогів – “райське життя”, оскільки “при своїй городині й 1500-2000 зарплати їм годі й бажати кращого”. Мабуть, на його думку, оздоровлення, відпочинок, купівля фахової літератури, якесь хобі – то зайва розкіш для пересічного громадянина.
Тому й вирішила поцікавитися працевлаштуванням і зателефонувала за деякими оголошеннями. Є ціла група “таємничих” пропозицій, де по телефону вперто не хочуть розповідати про те, яку роботу треба буде виконувати, усе обіцяють пояснити на місці – при співбесіді, говорячи про “ солідну фірму”, “ізраїльський центр” або” швейцарську компанію”. Лише в одному місці після моїх наполягань дівчина змилостивилася й повідомила, що йдеться про продаж діамантів...на вулиці. Уявляєте картину:” А ось кому діаманти! Діаманти, дешево! У нас акція!” Заробіток – 20 гривень на день плюс процент від проданого. Не хочете? Шукаймо далі. Збірка кулькових ручок, склеювання конвертів – до 490 гривень на тиждень, 85 копійок за штуку. За інформаційні послуги сплатите 150 грн., а роботу й зарплату надалі возитиме кур’єр. Якось підозріло, а раптом він не доїде з моїми конвертами й грошима?. Дуже багато оголошень, у яких запрошують випускниць шкіл із базовою англійською – як мені повідомили, для “роботи з іноземними клієнтами.” Теж цікаво. Вражає сумою обіцяного заробітку (4000 у.о.) й гарантією повної безпеки наступна об’ява, проте на другому кінці й не крилися: так, послуги інтимного характеру, а ще набирають гарненьких диспетчерок – може, щоб були “на підхваті”?
Далі телефоную до посередника, який шукає коректора для одного з херсонських ЗМІ. Яка, ви думаєте, головна вимога роботодавця – грамотність? А ось і не вгадали – вік до 35 років. Звичайно, воно приємно, коли тексти править не якась там стара шкапа, що пам’ятає Жовтневий переворот 1917 року, а гарненька молодичка. Що ж, діло, як кажуть, хазяйське. Втомлені від дрібного шрифту очі зупиняються на дуже інтригуючому тексті: “Робота у передмісті, проживання, харчування, а – головне – “культурное времяпровождение, запрошують і подружні пари.” Одразу перед очима: ідилія, природа, необтяжлива робота і, мабуть, екскурсії...Телефоную, питаю, яка ж це робота. У відповідь веселий здоровий чоловічий голос:” Так на свинофермі!”
Уся романтика розлітається в порох, але ще вистачає сили видавити:” А яка ж культурна програма?” – Так телевізор там, танці, пісні, і випить можна.” Танцювати на свинофермі чомусь не хотілося, зате я зрозуміла, чому так важко знайти роботу в благословенному місті Херсоні.
Тетяна Крючкова